18 липня у тирі Ведмідь свій перший матч з пістолета проведе школа практичної стрілянини Disciplina. Ми розпитали її засновника Дмитра Романюка про змагання, учасників та розвиток стрілецького спорту у місті металургів та гірників – Кривому Розі.
Дмитре, Ваші послуги з навчання стрільбі сьогодні і без того користуються чималим попитом не лише у Кривому Розі, а й за його межами. Що Вас надихнуло на проведення змагань та яку мету переслідуєте?
Д. Р.: Цей матч із практичної стрільби з метою популяризації культури поводження зі зброєю – спроба повернути до нашого міста стрілецький вид спорту. Тому що ще нещодавно у нас у міських тирах, наприклад, у Медведі, змагання проводились регулярно. Але потім, мабуть, настали лихоліття, комусь стало нецікаво, хтось не захотів брати все у свої руки. Ми поговорили з адміністрацією Ведмедя і вирішили зробити такий івент. Докладаємо максимум зусиль, щоб змагання пройшли не лише комфортно для учасників та яскраво для глядачів, а й відповідали всім правилам та регламентам Міжнародної конфедерації практичної стрільби.
Матч акредитований Міжнародною конфедерацією практичної стрільби. Що це означає для учасників та глядачів?
Д. Р.: Насамперед, це заявка на досить високий рівень змагань. Матч I рівня передбачає участь акредитованих членів, кандидатів у члени МКПС або членів стрілечно-спортивних клубів. Більшість зареєстрованих учасників є членами конфедерації. Тобто це активно практикуючі стрілки, які раніше успішно пройшли вступний семінар: здали теоретичну та практичну частини, після чого їхні кандидатури затвердила дирекція МКПС.
Який портрет учасника матчу?
Д. Р.: Портрет учасника абсолютно різноплановий. Є й директори підприємств, є просто люди середнього класу, серед яких чимало жінок.
До речі, до мене звернулися курсанти Донецького юридичного інституту із проханням написати офіційного листа на ім’я ректора із запрошенням їх на матч. Це їх один із основних інструментів роботи – вміти користуватися короткоствольною вогнепальною зброєю.
Я бачу, що з кожним днем у людей зростає не просто інтерес до зброї, а саме бажання вчитися поводитися нею. Мене як інструктора цей факт не може не тішити. Але продовжує засмучувати те, що навчитися стріляти в Україні, де немає закону про зброю, ще дуже дорого. Для того, щоб постріляти з короткоствольної нарізної зброї, потрібно прийти в тир і у випадку, якщо у Вас немає своєї зброї (а у більшості наших громадян її просто бути не може – тому що немає закону, який би давав право їм мати), ви повинні сплатити оренду пістолета, вартість боєприпасів, вартість направлення для стрільби. І так для багатьох наших співвітчизників формується «космічна» економіка цього заняття. А якби був відповідний закон, стрілець міг би придбати собі зброю на довгий час і купувати до неї боєприпаси за досить дешевою ціною, бо в країні був би свій патронний завод. І економіка його стрільб складалася б лише з оренди користування тиром та послуг інструктора, за потреби.
Скільки сьогодні варто прийти постріляти?
Д. Р.:Візьмемо наш регіон. Година стрільби з пістолета коштує близько 800 грн.: від 150-250 грн./година – оренда одного пістолета, приблизно 450 грн. – вартість боєприпасів (з розрахунку 30-40 набоїв по 14 грн./шт.), плюс доріжка. Але тут ще інший момент є. Одна справа, якщо людина хоче прийти фаново постріляти або просто для себе відвести душу. А якщо стрілець хоче чомусь навчитися покроково, планово, глибоко; то йому потрібний інструктор. Вартість інструктора на сьогодні – це 300-400 грн/год. Для базового оволодіння зброєю під керівництвом інструктора потрібно 2-3 тижні регулярних занять. Виходить велика сума, яку можуть дозволити собі викласти за пару тижнів або добре забезпечені люди, або ті, у кого є фінансова подушка. На жаль, поки що так.
Ви прихильник легалізації вогнепальної зброї в Україні? Ваша думка: чи не спричинить дозвіл нашим громадянам носити зброю зростання злочинності та вбивств?
Д. Р.: Стрільба – це культура. Ви ж вмієте приймати гарно їжу, добре водити авто: правильно, безпечно. Дивіться, коли суспільство здорове у всіх відносинах, то від нього і чекати якихось подвійних стандартів не доводиться. Звичайно, бувають винятки, але це лише поодинокі випадки.
Беремо наших сусідів – Молдову. Порівнювати Україну та Молдову дивно і смішно – за чисельністю населення, за економічними показниками, рівнем життя тощо. Але там є закон про зброю. І хіба у них рясніють статті з заголовками «Здійснено правопорушення з нарізною короткоствольною зброєю»? Я дуже багато разів бував у Молдові і жодної напруги, пов’язаної з дозволом громадянам цієї країни носити зброю, я не відчув.
Якщо говорити про нашу країну, то слід враховувати два моменти. З одного боку, я як громадянин, маю право на захист життя та майна, де зброя – інструмент реалізації цього права. Я готовий пройти відповідні інстанції, медичні комісії, курси, отримати необхідні дозвільні документи та на правах цього отримати короткоствольну нарізну вогнепальну зброю. У цій ситуації це порівняно з отриманням прав водія. Водій теж потенційний злочинець у лапках, а автомобіль відноситься до категорії травмонебезпечних і смертельно небезпечних. Але, з іншого боку, зробити вогнепальну зброю доступною широким верствам населення зараз, за і без того несприятливої криміногенної ситуації в нашій країні, буде неправильним і небезпечним рішенням.
Сьогодні як етап на шляху до повної легалізації зброї, я бачу дозвіл на носіння зброї членам професійних чи спортивних організацій. Це дозволило б спершу розвинути стрільбу саме як культуру. Наприклад, було б непогано, якби право купувати зброю мали члени федерацій стрілецьких видів спорту, і спортсмени могли виступати зі своїм пістолетом. Адже знаючи свою зброю, легше виступати на змаганнях. А коли приїжджаєш на змагання і береш зброю в оренду, то ти не знаєш ні що вона собою представляє, ні в якому стані перебуває. Ти може й стріляв з такого форм-фактора, але все одно кожен пістолет має свою душу, свої особливості і коли це своє, то це своє.
Наразі певним категоріям населення з метою самозахисту дозволено носити травматичний пістолет. Ваша думка: чи ефективне застосування цього виду зброї?
Д. Р.:Через брак чогось кращого, хоч щось гріє душу. Це про травматичний пістолет. Так, за форм-фактором це пістолет, але таки стріляє гумовими кульками, у яких енергія 50 Дж. Але зброя – це, насамперед, демонстрація сили. Іноді його достатньо показати або миттю показати, щоб десь закінчилося якесь протистояння, припинилися задаватися зайві питання, а розмова чи дії не увійшли до стадії рукоприкладства. Найчастіше декілька пострілів вгору чи під ноги навіть із травматичного пістолета діє зупиняюче. Інша річ, що маючи зброю, нею треба вміти користуватися. Я в цьому питанні на ти, знаю, як її застосовувати правильно: як завдати мінімум каліцтв і при цьому мої дії були б ефективними з цього травматичного пістолетика. А людина, яка не знає, у стресовій ситуації спрацює невідомо як.
Майбутній матч – разовий захід чи вже є серйозніші плани?
Д. Р.: Якщо все пройде добре, то надалі раз на місяць плануємо проводити такі матчі. Спробуємо робити матчі з травматичного пістолета. Може, по рушниці проведемо. Подивимося – після першого матчу будуть зрозумілі організаційні моменти: чи хороша локація, чи гідна підготовка учасників… Досвід є, матбаза є. Чому б і ні?
Вже півтора роки я дуже намагаюся популяризувати та розкачати стрілецьку тему з різних боків: чи це цивільна тема чи навчання для груп особистої охорони. Дуже хочу, щоб на це звернули увагу наша місцева поліція, групи швидкого реагування охоронних структур, загони воєнізованої охорони – усі, у кого робота пов’язана зі зброєю. Хочу, щоб застосування зброї було професійним, грамотним, гарним.