ЧАСТИНА 1. Як проходитиме чемпіонат бодігардів-2020, навіщо було створено Інститут управління державної охорони України і чому легальна зброя не захистить її власників. Розповідає заслужений тренер України з багатоборства тілоохоронців Анатолій Вікторович Павлов.
АНАТОЛІЙ ВІКТОРОВИЧ, ВЕЛИКУ ЧАСТИНУ СВОГО ЖИТТЯ ВИ – ТРЕНЕР СЛУЖБОВО-ПРИКЛАДНИХ ВИДІВ СПОРТУ. ЩО ЦЕ ЗА ВИДИ? І ЯКЕ МІСЦЕ СЕРЕД НИХ ЗАЙМАЄ БАГАТОБОРСТВО ТІЛООХОРОНЦІВ?
Це напрямки спорту, які безпосередньо пов’язані з виконанням військовослужбовцями, працівниками правоохоронних органів, рятувальних та інших спеціальних служб своїх посадових обов’язків. Свого часу я розпочинав з рукопашного бою в центрах для підготовки співробітників КДБ, створених у 1979 році за вказівкою Юрія Андропова. Потім допомагав впроваджувати рукопашний бій у систему МВС – ще до того, як це бойове мистецтво визнали службово-прикадним видом спорту правоохоронних органів. Був начальником Республіканського центру спеціальної підготовки – невеликого конгломерату стрільби та рукопашного бою.
З багатоборством тілоохоронців я вперше зіткнувся в 2000-х роках і з того часу буквально закоханий у цей спорт. По-перше, за покликанням я тренер. По-друге, на момент мого знайомства з цим напрямком я вже мав пристойний досвід роботи в особистій охороні. А по-третє, багатоборство цікаве ще й тим, що це найприкладніший спорт бодігардів, у якому учасники змагаються у своїх щоденних професійних навичках.
ВИ ЗГАДУВАЛИ, ЩО ПРАЦЮВАЛИ ОХОРОНЦЕМ. ЯКИЙ ЦЕ БУВ ДОСВІД?
1994 року держава була дуже бідною – божевільна інфляція, зарплати по 20 доларів… У мене народився первісток, я взяв відпустку, отримав матеріальну допомогу, але за два тижні грошей не стало. Тому що все було настільки дорогим, що жити навіть на зарплату начальника (здавалося б) Республіканського центру спецпідготовки було просто неможливо. Тоді я звільнився із системи і з 1994 по 2001 роки пропрацював у особистій охороні президента однієї великої компанії.
ЧОМУ ПІШЛИ І ЩО БУЛО ПОТІМ?
Особа, що охоронялася, поїхала закордон розвивати свій бізнес. Мені запропонували вирушити з ним, але на той момент я вже горів тренерською темою. Так я прийшов до управління державної охорони. Тоді воно називалося «дев’ятка» – тому що це була 9-та служба у КДБ України. Багато керівників та ветеранів управління мене чудово пам’ятали. Наприклад, я навчав рукопашного бою начальника охорони Леоніда Кучми – Валерія Ляшка. У 80-х роках на татамі центру відбулося наше знайомство і з Леонідом Кучерявим. Ось я і звернувся до нього, вже як до начальника навчального центру УДО, і запропонував свою кандидатуру.
ЦЕ БУВ САМЕ ТОЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЦЕНТР, З ЯКОГО СВІЙ ПОЧАТОК ВЗЯВ ПРОФІЛЬНИЙ ІНСТИТУТ?
Точно. Спочатку був відділ профпідготовки, який пізніше трансформувався у центр, а центр – в інститут. Бо тоді, в уже незалежній Україні, усі силові структури мали свої навчальні заклади, а єдині, хто не мав підрозділу з навчання, – це управління держохорони. Адже треба було готувати свої кадри. З цією метою був створений Інститут управління державної охорони України на базі Київського національного інституту імені Т. Шевченка.
І ВИ ПРОДОВЖИЛИ ТРЕНЕРСЬКУ РОБОТУ ВЖЕ В ІНСТИТУТІ?
Якийсь час я пробув завідувачем кафедри спецпідготовки Інституту УДО. Але розумієте, у «охоронній» темі важко не піти у практику. Адже класні тренери, інструктори, викладачі – вони зазвичай за умовчанням висококласні фахівці-практики. І вони часто отримують пропозиції щодо охорони екс-високопоставлених осіб. Так, після відставки за вислугою років я очолив приватну охорону одного міністра. Хоча й тренерська тема залишалася цікавою для мене. Тому що фіззахист, водіння, стрільба – все динамічне, різнопланове та всеохоплююче. Та й із молоддю працювати цікаво та важливо. Адже треба передавати свій досвід, знання, вміння – все те, що ти накопичив. Змагання з багатоборства тілоохоронців – найбільше підходять для цієї мети.
А. В. Павлов на ХХІ чемпіонаті України, Вінниця, 2018 р.ІСНУЄ ДУМКА, ЩО ВПРАВИ ЗМАГАНЬ ВІДМІННІ ВІД ТЕХНІКИ ВИКОНАННЯ В РЕАЛЬНИХ, РОБОЧИХ УМОВАХ. ЧИ ТАК ЦЕ?
Змагання – це верхівка айсбергу. Багато команд приватних структур запрошують мене підготувати хлопців до змагань і в той же час – навчити реальних прийомів. Справа в тому, що під час тренувань ми відпрацьовуємо набагато більше, ніж необхідно для змагань – включаючи моменти, які зустрічаються в житті. Тому дуже часто, поряд із тренерськими знаннями, я застосовую досвід роботи у групах особистої охорони приватних структур. До того ж, тривалий час я спостерігав, як працює охорона державна. Можу порівнювати, підказувати, максимально ефективно використовувати наявні ресурси, залежно від того, готую приватну команду або держструктури. Адже державна охорона та приватна – суттєво відрізняються.
ЗАРАЗ ЧИМ ЗАЙМАЄТЕСЬ?
Наразі треную команди УДО для участі у внутрішньовідомчому турнірі з багатоборства тілоохоронців.
Через карантин чемпіонат світу, який мав відбутися у травні, перенесли на вересень. Але ми вже розуміємо, що швидше за все не зможемо взяти участь, оскільки міжнародне сполучення України зараз дуже обмежене. Але все ж таки сподіваємося провести чемпіонат України в Черкасах. Є два сценарії розвитку подій. Перший – якщо карантин послаблять, змагання відбудуться, як завжди, на вулиці, з парадом, за участю глядачів. Якщо обмеження не знімуть, то організуємо без урочистої частини та глядачів на базі навчального центру прикордонних військ. Щоб тримати спортсменів у тонусі, УДО вирішило провести внутрішні змагання наприкінці серпня. Це буде чемпіонат держохорони серед охоронців. Він трішки урізаний через обмежені технічні можливості. З видів прибрали ті, які вимагають спецзасобів та великих відкритих територій: це стрільба з автомобіля та водіння. Буде 5-6 команд. Найкращі поїдуть на чемпіонат України.
ЗБРОЇ СЕРЕД СПОРЯДЖЕННЯ ГРУП ОСОБИСТОЇ ОХОРОНИ ВІДВОДИТЬСЯ КЛЮЧОВЕ МІСЦЕ. І СТРІЛЬБА ЯК ВИГЛЯД БАГАТОБОРСТВА ТІЛООХОРОНЦІВ ВКЛЮЧАЄ АЖ ТРИ ПІДВИДИ ТА ЗАЙМАЄ ЦІЛИЙ ЗМАГАЛЬНИЙ ДЕНЬ. ВРАХОВУЮЧИ НИНІШНЮ СИТУАЦІЮ НАВКОЛО ПИТАННЯ ЛЕГАЛІЗАЦІЇ ЗБРОЇ В КРАЇНІ, ЯКА ВАША ДУМКА: ЗБРОЇ ДЛЯ ЦИВІЛЬНИХ БУТИ ЧИ НЕЮ ПОВИННА МАТИ ПРАВО ВОЛОДІННЯ ЛИШЕ ПЕВНА КАТЕГОРІЯ ГРОМАДЯН?
Я противник вільного володіння зброєю. Тому що наше суспільство до цього не готове. Причина не лише у рівні злочинності, а й у тотальній безкарності. Сьогодні вулиця диктує спосіб життя. Не закон, а вулиця.
Адже принцип зброї який? Без діла не діставай, а якщо дістав – то застосовуй. Поясню. Якщо ти збираєшся використовувати зброю, або навіть дістав її з кобури, то ти маєш нею скористатися. Якщо ти не хочеш її застосувати, то ти її й до рук не братимеш. У законослухняних людей немає мети налякати, покрасуватися або хизуватися. Вони усвідомлюють відповідальність та зважать: застосовувати чи не застосовувати зброю. Але в аналогічній ситуації злочинний світ не роздумуватиме і дуже швидко скористається зброєю.
Є ще одна причина, через яку слід стримувати вільне володіння зброєю – психологічна. Адже вбивство залишає незабутній слід. У більшості людей після цього настає шок. Наприклад, у СБУ є підрозділ «Альфа» – управління «А» з антитерору та судочинства. Вони тренуються, стріляють, беруть участь у певних операціях. Але до 2014 року я знав одиниці «альфівців», які застосовували зброю та вбивали. Колеги, які побували в Афганістані, кажуть, що перший убитий на твоїх очах шокує. Тож застосування зброї – дуже складне питання.
Щодо охоронних структур, то тут все навпаки: зброя має бути. І не важливо яке: бойова або травматична. Саме через криміногенну обстановку. Тим більше що в особистих охоронах застосування зброї – це останній етап, коли нічого більше не можна зробити. Але знання та розуміння того, що охорона озброєна, вже стримує нападників. Адже й самі злочинці використовують проти охорони бойову зброю – мова про ті 5-8 млн неврахованої зброї, яка гуляє країною з початку бойових дій на сході. І для того, щоб її потихеньку вилучити, за прикладом Югославії, потрібно від 8 до 10 років. А за цей час будь-що може статися…
Далі буде…