Заслужений тренер України з багатоборства тілоохоронців Анатолій Вікторович Павлов понад 40 років у професії, 10 з яких пропрацював безпосередньо охоронцем, що залишилися – присвятив тренуванням охорони перших осіб держави. Про те, як бізнесменам вдається отримати «президентську» охорону і за що приватній «особі» платять більше, розповідає у другій частині інтерв’ю.

Приватна охорона: більше умінь, більше роботи

Порівнювати службу, скажімо, в УДО з роботою у цивільній охороні зовсім некоректно з погляду матеріальної та кадрової бази. Зрозуміло, що забезпечення держохорони набагато більше та краще. Наприклад, якщо виїжджає особа, що охороняється (розглянемо не Президента, а людину, якій за законом належить мати державну охорону), то їй надається ціла структура – такий міні-варіант тієї махини, яка існує в управлінні держохорони. Залежно від заходу, його важливості, кількості людей, особиста охорона може бути посилена виїзною – людьми, які беруть під охорону об’єкт, де знаходиться людина, яку охороняють. Так, крім 3-4 осіб, які працюють безпосередньо з особою, яку охороняють, при необхідності може залучатися до півтора десятка бійців. А у приватних структурах «лічка» – це 2-3, максимум 4 особи, які виконують і передову, і виїзну, і супровід. Їм набагато складніше. Адже працювати по всіх фронтах доводиться удвох, а буває, що й поодинці: водій, ти і особа, що охороняється. Це складніше. Набагато складніше.

Державна охорона: на їхньому боці закон

Велика проблема зараз у тому, що в Україні немає закону про особисту охорону. У багатьох країнах охоронець, детектив або інший співробітник приватної структури сфери безпеки має свої права, обов’язки, може отримувати ліцензії, використовувати зброю для робочих цілей. А в нас виходить, що професія є, а законних повноважень групи особистої охорони приватних структур не мають.

Приміром, розглянемо дуже частий випадок: співробітнику охорони необхідно перевірити приміщення перед тим, як туди зайде. Відповідно до закону співробітники державної охорони, якщо вважають за потрібне, можуть зайти до будь-якого приміщення і, у разі знаходження в ньому людей, дати вказівку залишити об’єкт, а сам об’єкт опечатати; особиста охорона приватної структури цього зробити не може. У рамках своїх законних повноважень ми можемо не допустити, огородити. Приватні охоронні групи повинні постійно лавірувати між «не допустити події, яка є загрозою для того, хто охороняється» і «не перевищити повноваження». Потрібно вміти уникати конфліктів. Коли я працював, був випадок – вийшли, паркуємось, підійшов паркувальник і став вимагати винагороду за паркування в центрі міста. Зрозуміло, що він не є офіційним службовцем і не має права брати плату. Тому людина, яка охороняється, захотіла встановити справедливість. Ми конфлікт погасили, паркування тихенько сплатили. Тому що знаємо: репутаційні втрати охоронюваного можуть бути в рази більшими у разі, якщо хтось зробить фото чи відео, підніме інформаційну хвилю в медіа.

Приватники: самі вибирають із ким працювати

Питання культури охоронюваного – наріжний камінь, на якому базується ставлення охорони до своїх обов’язків. Якщо людина нормальна і веде себе гідно з охоронцями, вона може розраховувати на те, що в потрібний момент вони її врятують, закриють своїм тілом. Якщо ж він веде себе як хам, то в якийсь відповідальний момент охорона поряд з ним просто відвернеться і на цьому все закінчиться. І якщо в приватній охороні ти, за великим рахунком, сам вирішуємо, з ким працювати, а з ким – ні, то в держохороні твоє керівництво розпоряджається, кого ти охоронятимеш. Тому багато хто звільняється зі служби, не витримує психологічно.

Жінок-охоронців частіше зустрінеш в УДО

На Заході в «лічці» добре задіяні як чоловіки, так і жінки. Останні часто виконують роль прес-секретарів та перекладачок. Жінка, якщо знаходиться поряд з охоронюваним, не викликає такого побоювання, як охоронець-чоловік. Зазвичай вона йде у складі чоловічого наряду та використовується для спостереження з боку. В Україні широко використати жіночі наряди почав Заневський. Але досі вони сприймаються як щось екзотичне. А виключно жіночі наряди я зустрічав тільки в УДО – це ті бодігарди, які беруть участь у змаганнях з багатоборства охоронців. Насправді вони частіше працюють у складі змішаних груп: як спостерігача чи для отримання доступу до тих приміщень, куди не можуть зайти чоловіки. Якщо ми говоримо про приватну «лічку», то тут жінок часто беруть для роботи в сім’ї: супроводжувати дитину або дружину. Але навіть для цих цілей буває важко знайти відповідну людину. І справа не у фізичних показниках чи зарплаті. Більшості охоронців-жінок важко довгий час залишатися однією на крижині в чоловічій професії, тому вони все частіше прагнуть працевлаштуватись у держструктури.

Про методи «з системи»

Охоронці користуються багатьма інструментами та виразами, які в їхню роботу принести «люди із системи». До таких, скажімо, належить порівняльна таблиця. Кожне слово означає певну цифру. Наприклад, щоб не називати імен охоронюваних, говорять цифрами згідно із затвердженою ієрархією. Види дій теж кодують: «вихід», «приїзд», «від’їзд» – це називають цифрами 1,2,3,4,5….

У групі охорони часто використовують позивні. Кожен співробітник має власний номер. Тому якщо ти знаєш свій підрозділ, ти знаєш з ким розмовляєш. Це і є порівняльна таблиця.

Ще один, часом вимушена, міра – скремблювання. В особистих охоронах поширене використання радіостанцій – це зазвичай портативні 5-ватні прилади, які ловлять до кілометра. Щоб користуватися частотою, її потрібно орендувати у профільному комітеті Кабміну, а це – та ще тяганина. Тому в приватних охоронах, особливо якщо раціями користуються при пересуванні, багато хто просто нехтує покупкою частот, а натомість використовують скремблєр. Це маленька плата, яка встановлюється всередину станції. Вона трансформує мову в незрозумілий набір звуків, але з іншого боку назад перекладає нормальну мову, і ти чуєш, що тобі передають.

Проблема вибору клієнта

Насправді вибір не такий вже й великий. Сьогодні не можна найняти державну охорону: вони не мають права працювати. Тому «лічка» – це або групи поліції охорони, або приватні компанії. Є такі клієнти, які хочуть професійну охорону, таку, яка була у президентів, або таку, з якою вони працювали, обіймаючи державну посаду. Тоді є можливість зібрати групу з колишніх «удошників» (на пенсію охоронці, які працюють на державу, йдуть досить рано).

Якщо говорити про поліцію охорони, тут усе працює за таким принципом: клієнт укладає договір із цією структурою, платить туди гроші і вже поліція охорони ставить групу. Що тут виграє покупець? Офіційно оформлені відносини, укомплектована група з бойовою зброєю та можливість отримати підкріплення. Але всі ці преференції держохорони перед приватною є досить сумнівними. Тому що життя клієнта залежить не від структури, а від приставлених до нього охоронців та їх мотивації. А мотивація, зазвичай, – оплата праці. А якщо розібратися, то за групу поліції охорони клієнту доведеться викласти суму в рази більшу, ніж за наймання особистої комерційної охорони. Але безпосередньо співробітник поліції охорони отримає зарплату меншу, ніж охоронець, що працює на себе. Оскільки у приватній охороні гроші сплачуються безпосередньо, то людина має велику мотивацію до роботи, більше віддається справі. Якось наш виїзд передбачав зустріч з особою, що охороняється ДСО. Я міг спостерігати, як в одній і тій самій ситуації ми працюємо і вони. Під час вечері двох ресторанів, що охоронялися на відкритій терасі, ми стояли по своїх позиціях, а «дсошники» подивилися, що охороняємий сидить у закладі, і пішли в машину. Тому бізнесмен, який реально піклується про свою безпеку, завжди хоче взяти висококваліфіковану охорону – дуже часто «із системи», але платити їй безпосередньо, тим самим маючи право пред’являти високі вимоги.

Заслуженный тренер Украины по многоборью телохранителей Анатолий Викторович Павлов более 40 лет в профессии, 10 из которых проработал непосредственно телохранителем, оставшиеся – посвятил тренировкам охраны первых лиц государства. О том, как бизнесменам удается заполучить «президентскую» охрану и за что частной «личке» платят больше, рассказывает во второй части интервью. 

Частная охрана: больше умений, больше объем работы

Сравнивать службу, скажем, в УГО с работой в гражданской охране совсем некорректно с точки зрения материальной и кадровой базы. Понятно, что обеспечение госохраны гораздо больше и лучше. Например, если выезжает охраняемое лицо (рассмотрим не Президента, а человека, которому по закону положена государственная охрана), то ему предоставляется целая структура – такой мини-вариант той махины, которая существует в управлении госохраны. В зависимости от мероприятия, его важности, количества людей, личная охрана может быть усилена выездной – людьми, которые берут под охрану объект, где находится охраняемый. Так, помимо 3-4 человек, работающих непосредственно с охраняемым, при необходимости может привлекаться до полутора десятков бойцов. А в частных структурах «личка» – это 2-3, максимум 4 человека, которые выполняют и передовую, и выездную, и сопровождение. Им гораздо сложнее. Ведь работать по всем фронтам приходится вдвоем, а бывает, что и в одиночку: водитель, ты и охраняемое лицо. Это сложнее. Гораздо сложнее.

Государственная охрана: на их стороне закон

Большая проблема сейчас в том, что в Украине нет закона о личных охранах. Во многих странах охранник, детектив или другой сотрудник частной структуры сферы безопасности имеет свои права, обязанности, может получать лицензии, использовать для рабочих целей оружие. А у нас получается, что профессия есть, а законных полномочий у групп личной охраны частных структур нет.

К примеру, рассмотрим очень частый случай: сотруднику охраны необходимо проверить помещения перед тем, как туда зайдет охраняемый. Согласно закона сотрудники государственной охраны, если посчитают нужным, могут зайти в любое помещение и, в случае нахождение в нем людей, дать указание покинуть объект, а сам объект опечатать; личные охраны частных структур этого сделать не могут. В рамках законных своих полномочий мы можем не допустить, оградить. Частные охранные группы должны постоянно лавировать между «не допустить происшествия, которое есть угрозой для охраняемого» и «не превысить полномочия». Нужно уметь уходить от конфликтов. Когда я работал в «личке», был случай – вышли, паркуемся, подошел парковщик и стал требовать мзду за парковку в центре города. Понятно, что это не официальный служащий и он не имеет права брать плату. Поэтому охраняемый человек захотел установить справедливость. Мы конфликт погасили, парковку тихонько оплатили. Потому что знаем: репутационные потери охраняемого могут быть в разы больше в случае, если кто-то сделает фото или видео, поднимет информационную волну в медиа.  

Частники: сами выбирают с кем работать

Вопрос культуры охраняемого – краеугольный камень, на котором базируется отношения охраны к своим обязанностям. Если человек нормальный и ведет себя достойно с телохранителями, то он может рассчитывать на то, что в нужный момент они его спасут, закроют своим телом.  Если же он ведет себя как хам, то в какой-то ответственный момент охрана рядом с ним просто отвернется и на этом все закончится. И если в частной охране ты, по большому счету, сам решаем, с кем работать, а с кем – нет, то в госохране твое руководство распоряжается, кого ты будешь охранять. Поэтому многие увольняются со службы, не выдерживают психологически.

Женщин-телохранителей чаще встретишь в УГО

На Западе в «личке» хорошо задействованы как мужчины, так и женщины. Последние часто выполняют роль пресс-секретарей и переводчиц. Женщина, если находится рядом с охраняемым, не вызывает такой опаски, как телохранитель-мужчина. Обычно она идет в составе мужского наряда и используется для наблюдения со стороны. В Украине широко использовать женские наряды начал Заневский. Но по сей день они воспринимаются как нечто экзотическое. А исключительно женские наряды я встречал только в УГО – это те бодигарды, которые участвуют в соревнованиях по многоборью телохранителей. На практике же они чаще работают в составе смешанных групп: в качестве наблюдателя или для получения доступа в те помещения, куда не могут зайти мужчины. Если мы говорим про частную «личку», то тут женщин часто берут для работы в семье: сопровождать ребенка или супругу охраняемого. Но даже для этих целей бывает тяжело найти подходящего человека. И дело не в физических показателях или зарплате. Большинству телохранителей-женщин тяжело долгое время оставаться одной на льдине в мужской профессии, поэтому они все чаще стремятся трудоустроится в госструктуры.

Про приемчики «из системы»

Телохранители пользуются многими инструментами и выражениями, которые в их работу принести «люди из системы». К таким, скажем, относится сравнительная таблица. Каждое слово обозначает определенную цифру. Например, чтобы не называть имен охраняемых, говорят цифрами согласно утвержденной иерархии. Виды действий тоже кодируют: «выход», «приезд», «отъезд» – все это называют цифрами 1,2,3,4,5….

В группе охраны часто используют так называемые позывные. Каждый сотрудник имеет свой номер. Поэтому, если ты знаешь свое подразделение, ты знаешь с кем разговариваешь. Это и есть сравнительная таблица.

Еще одна, порой вынужденная, мера – скремблирование. В личных охранах распространено использование радиостанций – это обычно портативные 5-ти ваттные приборы, которые ловят до километра. Чтобы пользоваться частотой, ее нужно арендовать в профильном комитете Кабмина, а это – та еще волокита. Поэтому в частных охранах, особенно если рациями пользуются при передвижении, многие просто пренебрегают покупкой частот, а вместо этого используют скремблер. Это маленькая плата, которая ставится внутрь станции. Она трансформирует речь в непонятный набор звуков, но на другой стороне обратно переводит в нормальный язык, и ты слышишь, что тебе передают.

Проблема выбора клиента

На самом деле выбор не такой уж и большой. Сегодня нельзя нанять государственную охрану: они не имеют права работать. Поэтому «личка» – это либо группы полиции охраны, либо частные компании. Есть такие клиенты, которые хотят профессиональную охрану, такую, какая была у президентов, или такую, с которой они работали, занимая государственный пост. Тогда есть возможность собрать группу из бывших «угошников» (на пенсию телохранители, работающие на государство, уходят довольно рано).

Если говорить про полицию охраны, здесь все работает по такому принципу: клиент заключает договор с этой структурой, платит туда деньги и уже полиция охраны ставит группу. Что здесь выигрывает клиент? Официально оформленные отношения, укомплектованная группа с боевым оружием и возможность получить подкрепление. Но все эти преференции госохраны перед частной достаточно сомнительны. Потому что жизнь клиента зависит не от структуры, а от приставленных к нему охранников и от их мотивации. А мотивация, как правило, – оплата труда. А если разобраться, то за группу полиции охраны клиенту придётся выложить сумму в разы большую, чем за наем личной коммерческой охраны. Но непосредственно сотрудник полиции охраны получит зарплату меньшую, чем работающий на себя телохранитель. Поскольку в частной охране деньги платятся напрямую, то человек имеет большую мотивацию к работе, больше отдается делу.  Однажды наш выезд предполагал встречу с лицом, охраняемым ГСО. Я мог наблюдать, как в одной и той же ситуации работаем мы и они. Во время ужина двух охраняемых на открытой террасе ресторана, мы стояли по своим позициям, а «гсошники» посмотрели, что охраняемый сидит в заведении, и пошли в машину. Поэтому бизнесмен, который реально заботиться о своей безопасности, всегда хочет взять охрану высококвалифицированную – очень часто «из системы», но платить ей напрямую, тем самым имея право предъявлять высокие требования.