Заслужений тренер України з багатоборства тілоохоронців Анатолій Вікторович Павлов понад 40 років у професії, 10 з яких пропрацював безпосередньо охоронцем, що залишилися – присвятив тренуванням охорони перших осіб держави. Про те, як бізнесменам вдається отримати «президентську» охорону і за що приватній «особі» платять більше, розповідає у другій частині інтерв’ю.
Приватна охорона: більше умінь, більше роботи
Порівнювати службу, скажімо, в УДО з роботою у цивільній охороні зовсім некоректно з погляду матеріальної та кадрової бази. Зрозуміло, що забезпечення держохорони набагато більше та краще. Наприклад, якщо виїжджає особа, що охороняється (розглянемо не Президента, а людину, якій за законом належить мати державну охорону), то їй надається ціла структура – такий міні-варіант тієї махини, яка існує в управлінні держохорони. Залежно від заходу, його важливості, кількості людей, особиста охорона може бути посилена виїзною – людьми, які беруть під охорону об’єкт, де знаходиться людина, яку охороняють. Так, крім 3-4 осіб, які працюють безпосередньо з особою, яку охороняють, при необхідності може залучатися до півтора десятка бійців. А у приватних структурах «лічка» – це 2-3, максимум 4 особи, які виконують і передову, і виїзну, і супровід. Їм набагато складніше. Адже працювати по всіх фронтах доводиться удвох, а буває, що й поодинці: водій, ти і особа, що охороняється. Це складніше. Набагато складніше.
Державна охорона: на їхньому боці закон
Велика проблема зараз у тому, що в Україні немає закону про особисту охорону. У багатьох країнах охоронець, детектив або інший співробітник приватної структури сфери безпеки має свої права, обов’язки, може отримувати ліцензії, використовувати зброю для робочих цілей. А в нас виходить, що професія є, а законних повноважень групи особистої охорони приватних структур не мають.
Приміром, розглянемо дуже частий випадок: співробітнику охорони необхідно перевірити приміщення перед тим, як туди зайде. Відповідно до закону співробітники державної охорони, якщо вважають за потрібне, можуть зайти до будь-якого приміщення і, у разі знаходження в ньому людей, дати вказівку залишити об’єкт, а сам об’єкт опечатати; особиста охорона приватної структури цього зробити не може. У рамках своїх законних повноважень ми можемо не допустити, огородити. Приватні охоронні групи повинні постійно лавірувати між «не допустити події, яка є загрозою для того, хто охороняється» і «не перевищити повноваження». Потрібно вміти уникати конфліктів. Коли я працював, був випадок – вийшли, паркуємось, підійшов паркувальник і став вимагати винагороду за паркування в центрі міста. Зрозуміло, що він не є офіційним службовцем і не має права брати плату. Тому людина, яка охороняється, захотіла встановити справедливість. Ми конфлікт погасили, паркування тихенько сплатили. Тому що знаємо: репутаційні втрати охоронюваного можуть бути в рази більшими у разі, якщо хтось зробить фото чи відео, підніме інформаційну хвилю в медіа.
Приватники: самі вибирають із ким працювати
Питання культури охоронюваного – наріжний камінь, на якому базується ставлення охорони до своїх обов’язків. Якщо людина нормальна і веде себе гідно з охоронцями, вона може розраховувати на те, що в потрібний момент вони її врятують, закриють своїм тілом. Якщо ж він веде себе як хам, то в якийсь відповідальний момент охорона поряд з ним просто відвернеться і на цьому все закінчиться. І якщо в приватній охороні ти, за великим рахунком, сам вирішуємо, з ким працювати, а з ким – ні, то в держохороні твоє керівництво розпоряджається, кого ти охоронятимеш. Тому багато хто звільняється зі служби, не витримує психологічно.
Жінок-охоронців частіше зустрінеш в УДО
На Заході в «лічці» добре задіяні як чоловіки, так і жінки. Останні часто виконують роль прес-секретарів та перекладачок. Жінка, якщо знаходиться поряд з охоронюваним, не викликає такого побоювання, як охоронець-чоловік. Зазвичай вона йде у складі чоловічого наряду та використовується для спостереження з боку. В Україні широко використати жіночі наряди почав Заневський. Але досі вони сприймаються як щось екзотичне. А виключно жіночі наряди я зустрічав тільки в УДО – це ті бодігарди, які беруть участь у змаганнях з багатоборства охоронців. Насправді вони частіше працюють у складі змішаних груп: як спостерігача чи для отримання доступу до тих приміщень, куди не можуть зайти чоловіки. Якщо ми говоримо про приватну «лічку», то тут жінок часто беруть для роботи в сім’ї: супроводжувати дитину або дружину. Але навіть для цих цілей буває важко знайти відповідну людину. І справа не у фізичних показниках чи зарплаті. Більшості охоронців-жінок важко довгий час залишатися однією на крижині в чоловічій професії, тому вони все частіше прагнуть працевлаштуватись у держструктури.
Про методи «з системи»
Охоронці користуються багатьма інструментами та виразами, які в їхню роботу принести «люди із системи». До таких, скажімо, належить порівняльна таблиця. Кожне слово означає певну цифру. Наприклад, щоб не називати імен охоронюваних, говорять цифрами згідно із затвердженою ієрархією. Види дій теж кодують: «вихід», «приїзд», «від’їзд» – це називають цифрами 1,2,3,4,5….
У групі охорони часто використовують позивні. Кожен співробітник має власний номер. Тому якщо ти знаєш свій підрозділ, ти знаєш з ким розмовляєш. Це і є порівняльна таблиця.
Ще один, часом вимушена, міра – скремблювання. В особистих охоронах поширене використання радіостанцій – це зазвичай портативні 5-ватні прилади, які ловлять до кілометра. Щоб користуватися частотою, її потрібно орендувати у профільному комітеті Кабміну, а це – та ще тяганина. Тому в приватних охоронах, особливо якщо раціями користуються при пересуванні, багато хто просто нехтує покупкою частот, а натомість використовують скремблєр. Це маленька плата, яка встановлюється всередину станції. Вона трансформує мову в незрозумілий набір звуків, але з іншого боку назад перекладає нормальну мову, і ти чуєш, що тобі передають.
Проблема вибору клієнта
Насправді вибір не такий вже й великий. Сьогодні не можна найняти державну охорону: вони не мають права працювати. Тому «лічка» – це або групи поліції охорони, або приватні компанії. Є такі клієнти, які хочуть професійну охорону, таку, яка була у президентів, або таку, з якою вони працювали, обіймаючи державну посаду. Тоді є можливість зібрати групу з колишніх «удошників» (на пенсію охоронці, які працюють на державу, йдуть досить рано).
Якщо говорити про поліцію охорони, тут усе працює за таким принципом: клієнт укладає договір із цією структурою, платить туди гроші і вже поліція охорони ставить групу. Що тут виграє покупець? Офіційно оформлені відносини, укомплектована група з бойовою зброєю та можливість отримати підкріплення. Але всі ці преференції держохорони перед приватною є досить сумнівними. Тому що життя клієнта залежить не від структури, а від приставлених до нього охоронців та їх мотивації. А мотивація, зазвичай, – оплата праці. А якщо розібратися, то за групу поліції охорони клієнту доведеться викласти суму в рази більшу, ніж за наймання особистої комерційної охорони. Але безпосередньо співробітник поліції охорони отримає зарплату меншу, ніж охоронець, що працює на себе. Оскільки у приватній охороні гроші сплачуються безпосередньо, то людина має велику мотивацію до роботи, більше віддається справі. Якось наш виїзд передбачав зустріч з особою, що охороняється ДСО. Я міг спостерігати, як в одній і тій самій ситуації ми працюємо і вони. Під час вечері двох ресторанів, що охоронялися на відкритій терасі, ми стояли по своїх позиціях, а «дсошники» подивилися, що охороняємий сидить у закладі, і пішли в машину. Тому бізнесмен, який реально піклується про свою безпеку, завжди хоче взяти висококваліфіковану охорону – дуже часто «із системи», але платити їй безпосередньо, тим самим маючи право пред’являти високі вимоги.